Питання до видимого

0/5 ( ratings)

Шлях Володимира Буднікова – це шлях у таємниці живопису. Живописність – визначальна риса твого образного світу. Але твої живописні форми дуже жваві,
мінливі, різноглибинні, як і сама природа цього виду мистецтва. У нашому діалозі художника і критика мова піде саме про погляди, які характеризували різні етапи на
цьому шляху.
Твоя творчість почала активно формуватися з другої половини 60-х років, коли відбувалося усвідомлення й намацування нових якостей живописного станковізму, що
відрікається і від засилля монохромної аскези, графічності живопису «суворостильців», і від недоладного буйства декоративних композицій у фольк-дусі, і від культу
огрубілої та прямолінійно трактованої монументальності.
Однак на якомусь відрізку того часу вся ця різностильність і різномовність, відмирання і водночас живучість старого, боязкість і натиск нового переплелися у якийсь гібрид,
явивши цілу низку «перехідних» творів. Це відчувається, наприклад, і у твоїх натюрмортах із серії «Дари України» або сюжетному полотні «Весілля у селі Глібовка» –
у них ще вгадується інерція навичок, засвоєних у монументальній майстерні . Важко не помітити в цих роботах також авторського пієтету перед традиціями українського бароко, парсуни, примітиву. Хоча відразу ж було очевидним, що це пієтет не стилізатора архаїки, а той, що відштовхується від сучасності, пієтет професіонала, якого цікавлять не зовнішні прийоми, а якась авангардна потенція, закладена в подібній спадщині.